У Головному управлінні Держпраці у Харківській області проведено навчальний тренінг щодо запобігання та протидії корупції

04 листопада 2020

У зв’язку з встановленням карантину та запровадженням посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 навчальний тренінг відбувся у режимі відеоконференції за допомогою чату ZOOM.

На початку заходу головним спеціалістом з питань запобігання та виявлення корупції Управління Держпраці Олегом Герасименко було наведено приклад корупції, який відбувся останнім часом:

 

29.09.2020 на Одещині правоохоронцями було затримано головного держаного інспектора відділу трудових відносин управління Держпраці Одеської області на отриманні хабаря у розмірі 5000 доларів США. За даними слідства, посадовець отримав 5000 Доларів США неправомірної вигоди від власника автозаправки за непроведення у нього перевірки.

 

Вказаний випадок кваліфікований за ч. 3 ст. 368 КК України, – одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, з використанням наданої їй влади чи службового становища неправомірної вигоди – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. 

Законодавством  встановлено низку положень, які за змістом є обмеженнями та заборонами певних видів поведінки посадових осіб, а за своїм призначенням це – засоби запобігання корупції.

Такі положення необхідно знати, розуміти та дотримуватись у своїй повсякденній діяльності службовим особам Головного управління Держпраці у Харківській області.

Під час тренінгу були розглянуті поняття, зазначені у Законі України «Про запобігання корупції» (далі – Закон): корупційні ризики; корупційні злочини; правопорушення, пов’язанні з корупцією; обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища; сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; конфлікт інтересів тощо.

Також, увагу присутніх було зосереджено на фінансовому контролі – поданні декларації особами, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до статті 45 Закону.

 

Корупційні ризики

Корупційні ризики — це сукупність правових, організаційних та інших факторів і причин, які породжують, заохочують (стимулюють) осіб до скоєння корупційних правопорушень під час виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування.

Щодо наявності корупційних ризиків зазначаємо, що державна служба сама по собі вже є особливим владним інститутом, який здійснює функції  державного управління з підготовки, прийняття та виконання управлінських рішень, за допомогою яких відбувається реалізація державної політики.

Специфіка державної служби створює можливості для існування суперечливих інтересів — індивіда, соціальних груп, суспільства та самої держави, зіткнення яких в управлінському процесі спричиняє (або може спричинити) виникнення різноманітних конфліктних ситуацій, а іноді призводить і до скоєння корупційних правопорушень.

На практиці прийнято вважати, що зіткнення таких інтересів, а отже, і наявність корупційних ризиків найчастіше зустрічається у таких сферах державного управління, як надання адміністративних послуг та здійснення контрольно-наглядової функції держави.

Загалом корупційні ризики поділяють на дві групи: інституційні та загальносистемні ризики.

Так, інституційні корупційні ризики — фактори, що негативно впливають на поведінку державного службовця, перетворюючи її на корупційну, та усунення яких належить до компетенції адміністративного органу, в якому працює (або який очолює) такий службовець.

Загальносистемні (або зовнішні) корупційні ризики — це ризики, пов’язані із загальними недоліками створення та функціонування публічної адміністрації, аналізуються лише в частині рівня корупції при підготовці, прийнятті та виконанні управлінських рішень.

За поширеністю корупційні ризики в діяльності державних службовців прийнято розподіляти на такі, як:

  • недоброчесність державних службовців;
  • безконтрольність з боку керівництва;
  • виникнення конфлікту інтересів;
  • наявність дискреційних повноважень.

Відомо, що в корупції беруть участь, з одного боку, державний чиновник, з другого — підприємець або пересічний громадянин.

Дуже небезпечними нині лишаються зрощування державного апарату з підприємницькими й комерційними структурами, формування їхніх ділових відносин поза межами правового поля та норм поведінки.

 

Корупційні злочини

Суб’єктами корупційних злочинів у державному секторі є СЛУЖБОВІ ОСОБИ, а саме особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції, якими особа наділяється повноважним органом державної влади.

Корупція – це використання СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди для себе чи інших осіб з метою схилення цієї особи до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей;

Відповідно до Кримінального кодексу України, а саме до примітки ст. 45 Закону корупційними злочинами вважаються:

  • нецільове використання бюджетних коштів, здійсненню видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (стаття210);
  • підкуп працівника підприємства, установи чи організації (стаття 354);
  • зловживання владою або службовим становищем (стаття 364);
  • зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття3641);
  • зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (стаття3652 );
  • прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірно вигоди службовою особою (стаття368);
  • незаконне збагачення (стаття 3682);
  • підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 3683);
  • підкуп особи, яка надає публічні послуги (стаття 3684);
  • пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоді службовій особі (стаття369);
  • зловживання впливом (стаття 3692).

Крім того, до корупційних злочинів у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем відносяться, ще:

– привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (стаття 191);

– викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (стаття 357).

 

Правопорушення, пов’язанні з корупцією

Правопорушення, пов’язане з корупцією – це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимог, заборони та обмеження, вчинене службовою особою.

За вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у відповідності до статті 65 Закону притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочину самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються ті ж заходи кримінально-правового характеру.

Відповідно до статті 66 Закону збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила відповідне правопорушення, в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 69 Закону кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку.

Також, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлена адміністративна відповідальність за правопорушення, пов’язані з корупцією, а саме:

-порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 172-4);

-порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків  (стаття 172-5);

-порушення вимог фінансового контролю (стаття 172-6);

-порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 172-7);

-незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень (стаття 172-8);

-невжиття заходів щодо протидії корупції (статті 172-9, 172-9-1);

-невиконання законних вимог (приписів) Національного агентства з питань запобігання корупції (стаття 188-46).

 

Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища; сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави

Відповідно до статті 22 Закону суб’єктам відповідальності за корупційні правопорушення забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. 

Відповідно до вимог статті 25 Закону обмеження щодо сумісництва та суміщення поширюється виключно на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яким забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Спеціальне законодавство дозволяє конкретизувати окремі положення цієї статті Закону, а саме:

– відповідно до статті 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

– відповідно до статті 4 цього ж Закону суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації у науковій і науково-технічній діяльності.

– відповідно до статті 1 Закону України “Про культуру” та частини 4 статті 1 Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” творча діяльність – це індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність.

Відповідно до статті 26 Закону особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється:

– протягом року з дня припинення відповідної діяльності укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права або фізичними особами – підприємцями, якщо вищезгадані особи протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців;

– розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом;

– протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.

Зазначаємо, що порушення обмеження щодо укладення трудового договору (контракту) є підставою для припинення відповідного договору. Правочини у сфері підприємницької діяльності, вчинені з порушенням вказаних вимог, можуть бути визнані недійсними. Запровадження такого обмеження є загальновизнаним міжнародним антикорупційним стандартом. За своєю природою даний превентивний механізм має на меті мінімізувати ризики виникнення конфлікту інтересів при переході службовця на іншу, не пов’язану з виконанням функцій держави роботу, мінімізувати випадки, коли особа у неправомірний спосіб створює особливо сприятливі умови для установ, підприємств, організацій, де вона планує працювати після залишення публічної служби або використовує на новій посаді службову інформацію або інші можливості своєї колишньої посади на службі.

 

Конфлікт інтересів

Законом України «Про запобігання корупції» дано визначення термінів «реальний конфлікт інтересів» та «потенційний конфлікт інтересів». Порушене питання вказаний Закон врегульовує окремим розділом V.

Реальний конфлікт інтересів – це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Статтею 28 Закону визначено, що суб’єкти, на яких поширюється дія Закону, зобов’язані:

–      вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

–  повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника;

–  не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

–  вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

 

Фінансовий контроль

Відповідно до статті 45 Закону особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави, які припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Особи, які припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зобов’язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Особа, яка претендує на зайняття посади пов’язаної з виконанням функцій держави, до призначення або обрання на відповідну посаду, подає в установленому цим Законом порядку декларацію особи, за минулий рік.

Увага! Упродовж семи днів після подання декларації суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію, але не більше трьох разів.

У разі притягнення суб’єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб’єкт декларування зобов’язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

 

Отже, корупції можна запобігти лише тоді, коли кожний державний службовець почне відчувати свою відповідальність за досягнення загальної мети створення вільного від корупції державного органу. Це означає, що всі працівники повинні дбати про те, щоб сторонні особи не мали можливості впливати на рішення державного службовця і що корумпованих колег не можна прикривати через почуття солідарності або лояльності. В свою чергу,  своєчасний аналіз корупційних ризиків та вжиття превентивних антикорупційних заходів дадуть можливість виключити порушення державними службовцями законодавства України, позитивно вплинуть на покращення роботи цих органів та сприятимуть підвищенню їх авторитету.